Наріжний камінь Тернополя

      Перша письмова згадка про Тернопіль припадає на 1540 р. Тоді польський король Сигізмунд І дав грамоту краківському магнатові Яну Тарновському на побудову фортеці в одній із місцин Теребовлянського повіту. Український письменник епохи відродження Станіслав Оріховський у книжці "Життя і смерть Яна Тарновського" писав у той період: "Якщо ітимеш із Тарнова гостинцем у Русь і побачиш Пшеворсько, Ярослав, Тернопіль, скажеш, певно, що пан не про власні пожитки дбав, а про людські". Разом з тим, археологи на околицях нинішнього Тернополя виявили залишки поселень ще доби мезоліту та трипільської культури. В період Галицько-Волинського князівства тут знаходилось поселення Сопільче (Топільче). Протягом всієї своєї історії місто входило до складу різних держав: Речі Посполитої, Австрійської та Російської імперій, Західно-Української-Народної Республіки, Польщі, УРСР. Нині Тернопіль - обласний центр самостійної України, де живуть представники різних народів.

Громадяни міста

      Торговельні шляхи зі сходом і заходом, що перетиналися у Тернополі, сприяли розвитку міста, зростанню його населення. У 1544-1694 р.р. замок і міські будівлі спустошували напади татар. Це гальмувало розширення міжнародної торгівлі. За архівними даними, 1672 р. в Тернополі жило 2400 мешканців. Більшу частину населення складали українці, далі йшли євреї і поляки. Згодом українців витіснили на передмістя і навколишні хутори "гаї". У другій половині XIX століття Тернопіль став найбільшим містом галицького Поділля завдяки торгівлі сільськогосподарськими продуктами і транзитному сполученню з Росією, особливо після побудови в 1870 р. залізниці до Підволочиська. У місті проживало в той період понад 30 тисяч чоловік. У сучасному Тернополі, станом на 01.03.2005 року нараховується 220,6 тисяч жителів, більшість із них українці. Тут також мешкають росіяни, поляки, німці, представники майже 100 національностей.

Світлі обриси старовини

      Тернопіль - місто, яке через вісім років з часу його заснування, отримало магдебурзьке право. Така форма тогочасного самоврядування дозволила влаштовувати у ньому ярмарки і мати склади для товарів закордонних купців. Сюди вони почали прибувати з усієї Європи та Сходу. Сам оборонний замок після того, як його зруйнували у 1675 р. турецькі нападники, відбудували як палацову споруду на початку XIX століття у стилі каре з невеликим двором всередині. її знищили вогненні вали Першої і Другої світових воєн та відбудували в 1951 р. Крім замку, збереглася до наших днів церква Воздвиження Чесного Хреста, що була зведена на початку ХVІ ст. на фундаменті древнього храму, історія якого торкається періоду України-Русі. Мурований храм мав також оборонне значення для міста, і тут з 1730 р. зберігалася аж до початку Першої світової війни чудотворна ікона Пресвятої Богоматері. Вражає величністю і монументальністю церква Різдва Христового, що на вулиці Руській. На кам"яному підмурку храму напис гласить про те, що будівлю почали споруджувати 15 червня 1602 р. і завершили 4 серпня 1608р. під керівництвом талановитого муляра Леонтія. Духовною гордістю Тернополя була дерев"яна монастирська церква Успення Пречистої Діви Марії (1636 р.), на місці якої вимурували в 1836 р. нову і яку в 1962 р. зруйнували більшовицькі сатрапи. Храм і дзвіницю було відновлено у 1991 р. Уціліло і величне приміщення з монастирськими прибудовами Українського греко-католицького кафедрального собору Непорочного Зачаття Діви Марії, споруджене в 1749-1779 р.р. в стилі пізнього бароко з елементами рококо. Пам"ятки минувшини – живі свідки історичних подій міста. Через Тернопіль проходили козацькі загони під орудою Богдана Хмельницького у визвольній боротьбі українського народу в 1648-1654 р.р.